В українській народній культурі рушник вважається одним з найпомітніших і шанованих виробів. Рушники використовуються у всіх обрядах, які супроводжують українців протягом життя - від народження і хрестин до поховання. Вишивки, що прикрашають обрядові святкові рушники, представляють мистецтво народних майстринь, що створюють дивні барвисті візерунки на полотні, які викликають захоплення у будь-якої людини, яка вміє цінувати красу. Найбільша цінність рушників полягає в тому, що за видимою для всіх красою ховається відомий для знавців символізм спеціальних орнаментів, в яких зашифровано знання про життя, людей, зв'язок людини зі своїм давнім родом.
Рушники дуже широко застосовувалися в українському побуті. Невелика їх частина, звичайно, служила звичайними домашніми рушниками, які прикрашалися досить скромно. Основне ж призначення рушників - оберігати людей від усього лихого і залучати добро та здоров'я до власників рушника. Для цього українці прикрашали ними свої хати, пов'язували рушники на ікони, використовували як одягу, застосовували в обрядах. У Середньому Подніпров'ї здавна існує звичай надягати красиво розшитий рушник в якості обрядового святкового пояса. Такий рушник обов'язково був вишитий символічними орнаментами, призначеними даній людині і відповідними проведеного обряду.
У XIX ст. існували такі види рушників:
- Божник — рушник для оздоблення ікон
- Кілковий — багато вишитий рушник для ікон, картин
- Плечеви́й — рушник, що пов'язували через плече сватам у шлюбних обрядах
- Подарковий — дешевий рушник для весільних подарунків
- Утирач — рушник для витирання рук, те ж саме, що й сучасний побутовий рушник
- Сти́рок — рушник для витирання посуду
